Персональний сайт учителя хімії

Формування ключових і предметних компетентностей на уроках природничого циклу в умовах особистісно зорієнтованого навчання

Значення компетентнісного підходу
для вивчення природничих дисциплін

Компетентнісний підхід у сучасній освіті є відповіддю на трансформаційні процеси, які відбуваються в сучасному сус­пільстві, зростання темпів зміни знань та технологій, глобалізацію світового господарства. Упровадження компе­тентнісного підходу пов'язане з необхідністю забезпечення відповідності вітчизняної системи освіти світовим освіт­нім стандартам, що сприяє конкурентоздатності українських випускників на міжнародному ринку праці, створює умо­ви для їх саморозвитку та самореалізації, полегшує знаходження свого місця в житті. Питання упровадження компетент­нісного підходу відображені в нор­мативних документах про освіту: у Концепції 12-річної середньої за­гальноосвітньої школи, Державно­му стандарті базової і повної загаль­ної середньої освіти, критеріях оці­нювання навчальних досягнень учнів, програмах з природознавства, біоло­гії, хімії для середньої школи. Це питання розроб­ляється у працях вітчизняних і зару­біжних учених.

Методичне забезпечення даного питання є недостатнім, не дивлячись на те, що сьогодні є сотні публікацій з даного питання. Але в методичних посібниках, які пропонуються на розробки уроків це питання, так як і проблема суб’єкт-суб’єктного навчання, постановка цілей уроку в умовах особистісно зорієнтованої технології навчання.

Отже, метою пропонованої статті є визначення шляхів трансформації складових процесу навчання, відпо­відних завданням реалізації компе­тентнісного підходу в освіті.

Як зазначає О. Пометун, компетентнісний підхід передбачає спрямова­ність процесу навчання на набуття школярами системи компетентностей: предметних, загальнопредметних і ключових. При цьому увага більшос­ті авторів зосереджується на питанні формування ключових компетентностей особистості як найважливіших, найвагоміших, найбільш інтегрова­них, необхідних людині для успішного життя та ефективної діяльності в різ­них сферах. У критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів до клю­чових компетентностей належать такі: уміння вчитися, здоров'язберігаюча, загальнокультурна (комунікативна), соціально-трудова, інформаційна. Проте не менш важливим є набуття школярами системи предметних ком­петентностей, які полягають у здат­ності використовувати одержані під час вивчення окремих предметів знан­ня та вміння з метою розв'язання ак­туальних проблем реального життя, обрання найбільш ефективного спо­собу дій у різноманітних життєвих ситуаціях.

З цією метою здійснюю аналіз матеріалу уроку, зосереджуючись на його практичних аспектах, можливос­тях застосування цього матеріалу для розв'язання ситуацій і проблем реаль­ного життя. При цьому передбачені програмою знання та вміння розгля­даються з позиції їх ролі в розв'язанні конкретних життєвих завдань. Поді­бний аналіз матеріалу уроку доцільно проводити з урахуванням основних ас­пектів прояву предметної компетент­ності: пояснювально-аналітичного, прогностичного, процесуального, дослідно-експериментального, практично-результативного, ціннісно-орієнтаційного. Для цього з'ясовуємо роль засвоєння школярами навчаль­ного матеріалу в поясненні, аналізі, прогнозуванні, оцінюванні фактів, явищ, процесів навколишньої дій­сності. плануванні та здійсненні до­слідної та практично-результативної діяльності. Саме на цих можливостях навчального матеріалу акцентується увага учні в у процесі визначення цілей уроку. Завдяки такому формулюван­ню цілей учні дізнаються не лише про те, що нового вони вивчать на уро­ці, але й про практичне значення за­своєного матеріалу, переваги, які він може дати в житті, проблеми, які до­поможе розв'язати. Це сприятливо впливає на прийняття та осмислен­ня учнями мети уроку як особистісно значимої, корисної, що сприятли­во впливає на формування у них вну­трішньої мотивації навчання.

Зазначимо, що позитивний вплив компетентнісного підходу на моти­вацію учнів до навчання відзначає переважна більшість учителів та під­тверджують результати педагогічного експерименту. Не секрет, що сучас­ніші учні більш прагматичні порівняно з їх ровесниками два десятиліття тому. І те, що учні часто не бачать для себе реальної користі засвоюваних знань і вмінь, негативно впливає на їх став­лення до освіти, знижує інтерес до навчання. Натомість, за умов компе­тентнісного підходу, увага учнів зосе­реджується на практичному значенні засвоюваного матеріалу, можливос­тях його використання в реальному житті, що сприяє формуванню в них пізнавального інтересу, позитивного ставлення до навчання.

Компетентнісний підхід надає над­звичайно широкі можливості" для створення змістової мотивації на­вчання, пов'язаної з усвідомленням школярами зв'язку навчального мате­ріалу та повсякденної життєвої прак­тики, зі з'ясуванням можливостей його практичного використання, з розумінням суспільного й особистісного значення засвоюваних знань. З цією метою засвоювані знання та вміння розглядаються в особистісно та соціально значимому контек­сті, встановлюється їх зв'язок з пев­ними ситуаціями з життя людини, суспільства, природи.

У межах компетентнісного підходу зв'язок навчального матеріалу з по­всякденним життям та практичною ді­яльністю людини може здійснювати­ся в різних формах і на різних рівнях:

1. Навчальний матеріал ілюструєть­ся та пояснюється з допомогою прикладів з повсякденного життя. Відзначимо, що залучення при­кладів і ситуацій з повсякденного життя дозволяє зробити навчальний матеріал не тільки більш ці­кавим, але й більш доступним і зрозумілим для школярів.

2. Процеси та явища, що відбува­ються в навколишньому світі, пояснюються із залученням на­укових понять, законів і теорій. Як правило, це вимагає інтегра­ції навчального матеріалу різних предметів.
3. Виявляється можливість викорис­тання одержаних знань для роз­в'язання різноманітних життєвих ситуацій і практичних проблем.
4. Учні залучаються до практичної діяльності, яка вимагає викорис­тання одержаних знань і вмінь. Саме цей рівень зв'язку навчаль­ного матеріалу з життєвою прак­тикою учнів є найбільш відповід­ним завданням формування ком­петентної особистості, оскільки загальновизнано, що компетент­ності набуваються та реалізуються виключно в діяльності, причому діяльності специфічній, відповід­ній тій компетентності, яка фор­мується.

З діяльнісною природою компетент­ності пов'язується необхідність ство­рення на уроці максимальних мож­ливостей для самостійної, активної, різноманітної та різнопланової ді­яльності школярів. Це досягаєть­ся використанням на уроках систе­ми навчальних завдань, спрямова­них на осмислення, систематизацію, узагальнення, поглиблення знань, а також пов'язаних з використанням одержаних знань і вмінь у різноманіт­них ситуаціях, наближених до реаль­ного життя. Систематичне виконан­ня завдань, які передбачають засто­сування знань і вмінь у стандартних і нестандартних ситуаціях, сприяє засвоєнню школярами узагальнених способів діяльності, які можуть бути використані в реальних життєвих си­туаціях, є основою для формування компетентності.

Відбір життєвих ситуацій і проб­лем, які пропонуються учням для розв'язання, може здійснюватися на основі їх власного досвіду, фактів, які наводяться в засобах масової інфор­мації, історичних прикладів, літера­турних джерел тощо.

Зміст освіти реалізується через різні форми та методи навчання. Відомо, що поширене в загальноосвітній школі фронталь­не навчання не забезпечує реальної активності учнів, яка є обов'язковою умовою набуття компетентності. Не­доліком фронтального навчання, на думку авторів, є відсутність дифе­ренціації, неможливість урахування різного ступеня підготовки, реальної бази знань, психологічних характе­ристик учнів. Адекватною завданням формування компетентності учнів визнається індивідуальна форма на­вчання, яка сприяє становленню са­мостійності, активності, відповідаль­ності. Проте індивідуальна форма навчання не забезпечує достатньою мірою спілкування між учнями. Не­доліки фронтального та індивідуаль­ного навчання компенсуються гру­повою формою навчання, що також добре узгоджується з реаліями про­фесійної діяльності.

Розглядаючи методи навчання, від­повідні завданням реалізації компетентнісного підходу, на­голошуємо, що вони мають забезпе­чувати реальну активність школярів, розвиток їх творчого потенціалу.

Можемо узагальнити, що спільною особливістю методів навчання, які застосовуються для реалізації компе­тентнісного підходу в освіті, є пере­важання методів застосування знань і вмінь, високий рівень самостійнос­ті учнів, що реалізується в частково-пошукових і дослідних методах, прі­оритетне значення практичних ме­тодів навчання. Також відзначимо важливу роль інтерактивних і про­блемних методів, з використанням яких пов'язується набуття учнями здатності до спільної діяльності та розв'язання проблем.

Говорячи про діагности­ку навчальних досягнень школярів, маємо визнати, що виявлення ре­зультату компетентнісно спрямованої освіти — одне з найбільш складних завдань. З одного боку, результат ви­являється не одразу: ним є подальша поведінка, діяльність, спосіб життя людини, які віддалені в часі. З іншо­го боку, складність діагностики компетентностей обумовлена тим, що компетентності виявляються ситуа­тивно, у відповідних обставинах ре­ального життя.

З метою діагностування компетентностей використовуємо систему за­вдань зростаючої складності, розроб­лену таким чином, щоб за резуль­татами виконання учнями окремих завдань мати змогу виявити досяг­нутий ними етап набуття компетент­ності. Окремі завдання такої сис­теми спрямовані на виявлення рів­ня засвоєння учнями передбачених програмою знань і вмінь, набуття здатності їх використання у стан­дартних і нестандартних ситуаціях, наближених до реального життя. Дані про набуття школярами компе­тентності дозволяють отримати та­кож методи практичної перевірки: проведення школярами експеримен­тального дослідження, виконання за­вдань, що вимагають практичних дій. Ефективною формою діагностики та контролю результатів практичної ді­яльності є учнівські конференції. До виступу на конференції учні готують повідомлення, звіти про результати дослідження, практичні рекоменда­ції щодо розв'язання актуальних про­блем реального життя, виготовлені колекції, зібрані експонати, резуль­тати виконання творчих або експе­риментальних завдань тощо.

Отримані результати діяльності роз­глядаємо як важливий показник на­буття компетентності. При цьому звертаємо увагу як на результат ви­конання учнем певного завдання, так і на способи його досягнення. Це пояснюється тим, що зовні однакові результати часто можуть бути отри­мані різними способами, а за умов компетентнісного підходу засвоєн­ня раціональних способів діяльнос­ті є більш важливим наслідком освіт­нього процесу, ніж виконання окре­мих завдань.

Отже, упровадження компетентніс­ного підходу створює сприятливе під­ґрунтя для формування пізнавально­го інтересу, позитивного ставлення до предмета, підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу.